Вивчення літер за допомогою казки

Читання казки 
В одному прекрасному місті жив собі звичайний український хлопчик на ім’я Петрик. Він був веселий та кмітливий хлопчик, у нього було дуже багато гарних друзів. Але у школі у нього була одна проблема: він ніяк не міг запам’ятати англійські букви.
І ось одного дня йшов Петрик зі школи дуже сумний. Всі його друзі були вже на літніх канікулах, а його залишили в школі вчити англійські букви.
Йшов собі Петрик дуже засмучений і навіть нічого не помічав навкруги. А коли такий веселий хлопчик, як Петрик, стає сумним, то обов’язково з ним має статися щось чарівне і незвичайне. Так трапилось і з нашим Петриком того дня. Він і не помітив, як у казці опинився. Йшов він собі, йшов, аж раптом почув, що його хтось гукає: «Ей! Ей! Ей!» Петрик обернувся та побачив дивного чоловіка. В руках у нього була фоторушниця.
— Будьмо знайомі, — сказав чоловік. — Я — мисливець “A” [еі].
— Петрик, — відповів Петрик, дуже здивований виглядом чоловіка та його іменем.
— “A” [еі] — цілком пристойне ім’я, — сказав ображено чоловік.
І тут Петрик зрозумів, що він потрапив у країну, де вміють читати чужі думки.
— Вибач, “A”, — сказав Петрик. Здається, я потрапив до чарівної країни.
— Так! — гордо відповів “A”. — І в найцікавішу із всіх казкових країн світу! Братику “a”! Давай заспіваємо про нашу країну! — сказав “A”, та поруч із ним відразу ж з’явився “a” маленький. У нього теж була фоторушниця за спиною. І брати весело та голосно заспівали:« Ей! Ей! Ей! Наша країна зветься “Gay!” [gеі]» .
— Гарна назва Gay? — запитали братики. — Це означає весела, розумієш? Країна веселощів.
— Я теж дуже люблю веселитися! — сказав Петрик.
— Тоді ходімо з нами і ти познайомишся з її жителями! — радісно сказали братики.
Братики “Aa” та Петрик пішли по чарівній стежці. Петрик із зацікавленням розглядав яскраво розфарбовані будиночки. Двері в будиночках були зачинені, всі мешканці розійшлися кудись у своїх справах. А Петрику так хотілося зазирнути хоча б в один казковий
будиночок! І раптом із дуже красивого золотаво-коричневого будиночку, двері якого були прочинені, Петрик почув: «ті…ті…ті!»
— Ти хочеш чаю? — запитали братики “Aa”. — Чуєш? Тітонька “T” [tі:] кличе пити чай. «Tea,» — кричить вона, що означає «чай». На цей раз Петрик не дуже здивувався, що тітоньку звати також “T”.
А на ганку стояла, посміхаючись, висока, струнка буква. Вона тримала чашки з гарячим чаєм. “Тea! Тea! Тea!” — голосно кричала вона. «Чай! Чай! Чай!» — відразу ж зрозумів
Петрик і радісно засміявся. Ох яка гарна тітонька “T”! Яка ж вона добра, та ще й гостей он як зустрічає! Петрик та братики “Aa” зайшли в будиночок чайного кольору. І тут Петрик від здивування відразу ж і про чай забув. Посеред кімнати, хоча на вулиці була літня спека, стояла прикрашена ялинка.
— У нас тут кожен святкує Новий рік тоді, коли захоче, — пояснила
струнка дівчинка, дочка тітоньки “T”. — Мене також звати “t” [tі:], — сказала вона і, взявши за руку маленького “а”, побігла танцювати навколо ялинки, наспівуючи пісеньку про ялиночку: “Ta — ta — ta!” [tеі]. Потім до них приєднались також і дорослі “T”, “A”, і Петрик нарешті зрозумів, що “Gay!” — дуже весела та цікава країна.
Натанцювавшись навколо ялинки, всі вийшли з будиночка тітоньки “T” та пішли назустріч новим пригодам. Та було так спекотно, що незабаром всім захотілося пити, та ще й чай тітоньки “T” був такий солодкий, що після нього хотілося випити води.
— Треба зробити кран з водою! — промовив “A”.
— Зробити кран? Але ж як? — здивувався Петрик. І “A” пояснив,
що в країні “Gay!” чарами володіють не тільки слова «дякую» та «будь ласка». В цій країні чарами володіє кожне слово! Якщо зможеш скласти правильне слово з букв, то відразу ж з’явиться те, що воно означає.
— А як же англійською мовою буде «кран»? — запитав Петрик.
— Tap! [tаер] — сказали всі буковки хором.
— Tap! — повторив Петрик. — Але ж в нас немає ні [ае], ні [р]!
— Я можу сказати [ае], якщо мене закриють, — сказав “A”.
— Закриють? Але чим? — здивувався Петрик.
— Будь-якою буквою, у якої голос не протяжний, — відповів “A”. І відразу ж пояснив. — Послухай, який у мене протяжний голос: “Е-е-е-еі!”
— А я так протянути не можу, — промовила тітонька “T” — Чуєш? Нічого не виходить: «Т! т! т!»
— Tap!,— повторював Петрик — Отже, нам треба знайти того, хто каже “П!”, “П!”, “П!”.
— Та це ж принц “Р” [рі:]! — вигукнули чоловічки хором. І всі друзі рушили до палацу.
А палац в якому жив принц “Р”, стояв на дуже високій горі. І зійти на неї було дуже важко, особливо товстуну. І ось наші друзі, підійшовши ближче, побачили товстуна. Він дерся на гору та пихтів: «П-п-п!»
— Та це ж і є “Р”! — радісно закричали друзі хором. Принц “Р”, вислухавши їх бажання, відразу ж погодився допомогти друзям, бо йому теж дуже хотілося пити в таку спеку. І тут Петрик побачив справжні чари! Друзі стали ось так “t”, “a”, “p”  — і “Р” відразу ж перетворився на… двері, ось так!
Петрику пояснили, що так завжди буває з літерами, які не вміють
розтягувати звук, бо не мають протяжного голосу, особливо коли вони опиняються в слові останніми. Але це просто така гра, нічого поганого з ними не відбувається (тобто будь-яка приголосна буква може бути дверима та стояти на кінці слова.)
Тут “A” почав штовхати двері, наче він хотів вийти, але двері не відчинялися! Після цього “A” почав рюмсати, мабуть, через те, що він не міг відчинити двері! “T” також заговорила — [t].
— Скоріше читай нас зліва направо, — закричали букви Петрику.
І Петрик прочитав: “Tap!” Тієї ж миті перед ним з’явився кран, а звідти полилась прохолодна та чиста вода, а її крапельки весело падали на землю. Ох і напилися всі цієї чарівної води! А крапельки все падали та падали на землю!
— Ви мені всі дуже сподобались. І я хочу подарувати вам всім по улюбленцю, — сказав принц “Р”, — гарненького котика, песика чи пташку — хто що забажає. Але для цього необхідно скласти слово «улюбленець».
— А як же англійською мовою буде «улюбленець»? — занепокоївся Петрик, бо він вже давно мріяв про песика.
— “Pet” [pet], — хором відповіли чоловічки.
— Де ж ми візьмемо звук [e]? — замислився Петрик.
— Так вміє казати бабуся “E” [і:], якщо її закриють, — сказав принц “Р”.
— Мерщій до бабусі “E”! — скомандував “A”.
Маленька бабуся “e” сиділа на лаві та скаржилась великій бабусі “E”, як в неї все болить від протягів.
— Знаєш, люба моя “e”, від протягів можно заховатися за дверима. Хочеш опинитися за дверима? — запитала маленька “t”.
— Дуже хочу! — зраділа бабуся, і вони вишикувалися ось так: “p”, “e”, “t”. І як ви думаєте, що відразу ж сталося з маленькою “t”? Правильно, вона стала дверима! А бабусі “e” стало тепло, біль як рукою зняло, і старенька задоволено закректіла «Є! є! є!» [е] (уривчасто).
— Швидше читай нас зліва направо! — заволав принц “Р”.
І Петрик прочитав: “Pet”. І відразу ж біля його ніг з’явився гарненький
песик. Саме такий, про якого він вже давно мріяв. “Pet! Pet!” — закричали інші чоловічки.
Кожен отримав такого улюбленця, якого хотів. Всі були дуже задоволені і почали гратися зі своїми улюбленцями. Петрик теж веселився разом з ними.
Йому було дуже радісно від того, що він знайшов нових чудових та таких цікавих друзів, а ще нарешті збулася його мрія — у нього тепер був гарненький песик.
Раптом Петрик побачив величезний густий ліс.
— Він, напевно, чарівний, — подумав Петрик. Потім він покликав свою собачку та й пішов до лісу, радісно приспівуючи: “Pet! — Tap! Tap! — Pet!”
Як же йому не радіти! Адже він уже почав розумітися на секретах англійської мови! Та раптом його песик став сумним, він ледь йшов за Петриком, підібрав свого хвостика, та почав жалібно скавучати.
— Що ж мені робити? — злякався Петрик.
І як добре, що поруч знаходилась лікарня для тваринок. Петрик вирішив негайно просити допомоги у лікарів цієї лікарні.
Коли він підійшов ближче, він побачив біля дверей лікаря “D” [di:]. Петрик показав йому свого песика.
А лікар “D” разом зі своєю донькою “d” [di:] оглянули песика, та й сказали, що він зможе одужати, якщо вдасться скласти слово «собачка» — “dog” [dɔg]. Донька “d” разом з Петриком вирушила на пошуки поліцейського“O” [ɔu] та плакси “G” [d3i:], без яких не можливо скласти слово “dog”. По дорозі вона намагалася розважати зажуреного Петрика.
— Давай гратися, — сказала вона, — я буду співати пісню про себе, свого братика та бабусю, а ти спробуй здогадатися, хто мій брат, а хто моя бабуся. І вона заспівала: “Da — de, da — de…” [dei-di:, dei-di:].
Поліцейський “O” дуже здивувався, побачивши Петрика.
— Оу! Оу! Оу! — повторював він, — давно я не бачив такого приємного хлопчика. Дуже приємноу! Дуже приємноу!
— Милий “O”, — сказала донька “d”,— ти можеш промовити ось так, дуже коротко [ɔ]?
— Лише в тому випадку, якщо мене закриють, — відповів “O”.
— Тебе закриє плакса “G”, якщо ми його знайдемо, — зітхнула донька “d”.
— А що, знайти його дуже складно? — почав хвилюватися Петрик.
— Думаю, що це не дуже легко, — промовила “d”,— він не з’явиться, доки ти не вивчиш напам’ять один розумний віршик.
— А навіщо нам його шукати? — раптом розсердився Петрик, який дуже рідко любив думати і ніколи не любив вчити щось напам’ять.
— Нам же потрібен не “g” [d3i:], а [g],— не заспокоювався він. — Послухай сама — “dog”.
— Розумієш, — сказав поліцейський “O”, — лише “g” [d3i:] вміє вимовляти [g].
Петрик згадав сумні очі свого песика, і йому стало дуже соромно за те, що він лінився трішки поміркувати. Адже потрібно негайно рятувати свого улюбленця!
— Люба “d”! Любий “О”! — вигукнув Петрик. — Я вас дуже прошу, розкажіть мені все про “g”. Бо я дуже хочу допомогти своєму песику.
— Перш за все, — сказав “О”, — необхідно знати, що букви бувають голосні (це ті, які вирізняються своїм сильним голосом, — голосисті) та приголосні (це ті, які не дуже вміють подавати свій голос та розтягувати звук)…
— А голосні, — перебила його “d”, — розподіляються на войовничі та невойовничі.
— Ой! Я зрозумів! — закричав радісно Петрик. — Войовничі — це ти, поліцейський “O” та мисливець “A”. А от бабуся “E” — звичайно ж, ні! Її саму треба захищати — який же вона воїн!
— Правильно, молодець, ти все зрозумів, — сказав “О” і раптом заснув.
— Що трапилось з поліцейським “O”? — злякався Петрик.
— Нічого особливого. Він просто стомився та й заснув. Таке з ним іноді буває, — пояснила донька “d”. — Давай і ми трохи відпочинемо, бо до тих пір, доки “O” сам не прокинеться, ми його розбудити не зможемо, це я знаю напевне. І вони всі полягали спати і відразу ж міцно заснули.
— «О… О… У!» — солодко потягнувся “О” і прокинувся. Петрик прокинувся теж і вже з нетерпінням чекав нових пояснень.
— Петрику, назви мені приголосні! — сказав “О”.
— Б! П! К! Г! Т! Д! ([b], [p], [k], [g], [t], [d]) — гордо вимовив Петрик.
— Молодець! — похвалив його “О”.— А тепер назви мені войовничі
голосні!
— ”A”, “О” ([ei], [ɔu])!, — вимовив Петрик. “О” засміявся:
— Так, я дуже войовничий. А ти молодець. Ти вже скоро зможеш допомогти своєму песику, і він буде здоровий. Слухай та запам’ятовуй!
І раптом трапилось диво! Чарівний ліс красиво заспівав пісеньку.
Співала кожна травинка, кожен листочок, кожна квіточка:
“G” [d3i:] — це плакса й боягуз,
Він тремтить неначе кущ.
Стати він в кінці боїться,
Його лякають приголόсні
І войовничі всі голόсні.
Плаче голосно він: «Г — Г — Г!» ([g] — [g] — [g]!)
Правило запам’ятовуй ти!
Ліс красиво проспівав цю пісеньку один раз. А Петрику так вона сподобалась, що він хоч і не вчив її, але відразу ж запам’ятав, та й почав співати разом з чарівним лісом, аж доки не з’явився плакса “G”. Він був весь у сльозах, заплаканий та з носовою хустинкою в руці. Букви швиденько поставили “g” в кінець слова, а самі стали ось так: “d”, ”o”, ”g”
— «Dog! Dog!» — закричав Петрик. Він взяв невеличку палицю та на піску написав: “Dog!” — «Одужуй, мій друже!» — прошепотів він. Тієї самої миті з чарівного лісу вибіг песик Петрика. Його важко було впізнати: веселий, радісний, а найголовніше — знову здоровий. Петрик був просто щасливий, побачивши свого улюбленця.
Петрик радісно обіймав свого песика, гладив його по голові.
— «Pet,» — шепотів він йому лагідно на вухо. А тим часом, поліцейський “О”, побачивши, що його допомога не знадобиться, сів в поліцейську автівку та й поїхав у своїх справах. Бо, як відомо, у таких чудових поліцейських завжди дуже багато справ.
“d” та “g” залишились з Петриком. Їм дуже подобався Петрик, і вони вирішили показати йому чарівний ліс. Йдучи лісом, вони бачили незвичайні дерева та кущі, красиві квіти та густу зелену
траву. Все було навкруги прекрасне і чарівне. І раптом вони вийшли на сонячну галявину. Здавалось, там сміялась та раділа кожна травинка.
Але Петрик побачив, що не всі були радісні на цій галявині. Посеред галявини в траві лежала маленька яблунька і гірко плакала.
— Що з тобою, мила яблунько? — запитав Петрик і нахилився до неї.
— Мене треба негайно посадити, бо в мене вже засихають корінці, — плакала яблунька.
— Так я зараз миттю! — заспішив Петрик. Він швидко схопив лопату й почав копати, але земля не піддавалась, і в нього нічого не виходило.
— Ти не зможеш копати, — гірко зітхнула яблунька, — треба скласти слово «копай»!
— А як англійською мовою буде слово «копай»? — запитав Петрик.
— “Dig!” [dig], — вигукнули “d” та “g” разом. Петрик подумав хвилинку і сказав: — Ти можеш сказати [d], а ти — [g]. А хто ж скаже [i]? Може, бабуся “e”? Але ж вона говорить протяжно — [i:], а треба коротко — [i]!
— Ой, який же ти молодець, — сказала донька “d”, — розумієш, що довгі і короткі звуки зовсім різні.
— А нам потрібна дівчинка “i” [аі], — промовив “g”.
Петрик почав дуже хвилюватися.
— Але ж де знайти цю дівчинку?
— Сиди тихенько і слухай. Дівчинка “i” дуже полюбляє співати. Вона завжди співає, ми почуємо її спів і підемо на її голос, — промовила тихенько донька “d”. Досить довго вони сиділи тихо, але, крім щебетання пташок, нічого не чули. Аж раптом десь пролунала пісенька: «Ай, ай! Ай, ай! Ай, ай, ай!» Петрик та донька “d” підвели голови, і їм все стало зрозуміло.
— Дівчинка “i” грається з мавпами на деревах, — заплескала в долоні “d”.
— Мавпочкам весело з нею і вони тепер не віддадуть нам її, — заплакав “g”.
— А ми заспіваємо їм веселу пісеньку”, — сказала “d” і заспівала:
A monkey, a monkey
Кумедне мавпенятко!
Мавпочки зраділи і заплескали в долоні, а на галявині з’явилась гарненька дівчинка “i”.
— “i” Маленька, — відрекомендувалась вона.
“i” поглянула на яблуньку і відразу ж усе зрозуміла. Букви вишикувались у слово, яке могло врятувати яблуньку: “dig”.
Як тільки “g” перетворилась на двері, дівчинка “i” почала гикати: [і].
— А чому ти гикаєш, коли тебе закривають? — запитав Петрик.
— Я дуже маленька і боюсь відкрити двері, — пояснила “i”, — тож я гикаю від страху.
— Та швидше ж читай слово, — простогнала яблунька. Петрик прочитав слово “dig” [dig], і лопата відразу ж увійшла в землю. Через декілька хвилин яблуньку посадили й полили водою. А на галявині всі сміялись та раділи, і навіть яблунька тепер веселилась і раділа.
А наш Петрик пішов собі далі. Йому було радісно від того, що він вже знає декілька англійських слів. Він йшов та наспівував їх: “tap — dog, pet — dig, dig — tap, dog — pet, pet — tap…” А його вірний песик біг поруч з ним та гавкав. І раптом песик зупинився, перестав гавкати і почав чомусь гарчати. Спочатку Петрик не зрозумів, у чому справа, а потім він побачив змію, яка тихенько виповзала з кущів. Це була буква “S”.
— Якщо твоя собачка перестане на мене гавкати, то я подарую їй красиве ім’я, — пообіцяла “S”.
— Ой, а й справді, в мого песика навіть імені немає! — розгубився Петрик.
У цей час змія зробила декілька спритних швидких рухів, уважно подивилась на песика і сказала: «Так, так. На лівому вусі є чорна пляма. Пляма англійською мовою — “spot” [spɔt]. Я думаю, що Спот — дуже красиве ім’я для такого песика!»
Петрик подумав і погодився так назвати свого улюбленця. А вірні друзі “p”, “о”, “t” вже були тут як тут! Всі вони швиденько вишикувалися ось так: “S” “p” “o” “t”.
Здавалось, все було добре, але тут почав сумувати сам Петрик. Йому було прикро, що у нього немає англійського імені. Адже у всіх були англійські імена, а у нього — ні.
— Я теж дуже-дуже хочу мати справжнє красиве англійське ім’я, — сказав він.
— Будь ласка, — посміхнувся принц “P”, — відтепер твоє англійське ім’я — Pete [pi:t]!
Коли принц вимовляв його ім’я, Петрик помітив, що звук [і:] був досить протяжним.
— [i:] протяжне, — сказав Петрик, — отже, “t” не може бути останньою, бо закрита бабуся “е” не плаче.
— Правильно, — сказали йому букви, — в цьому слові на кінці примостилася німа буква, німа бабуся “е”. Вона не дає “t” перетворитися на двері.
І всі букви вишикувалися ось так: “P”, “e”, “t”, “e”.
— Так існує дві бабусі “е”?! — дуже здивувався Петрик. — Та, що розмовляє, та німа! А як дізнатися, яка з них німа?
— Вона завжди стоїть у кінці слова, і попереду неї знаходиться не менше, ніж три букви, — пояснили Петрику.
— Зрозуміло. А у мене тепер є красиве ім’я — Піт! Я Піт! Я Піт! — радів Петрик.
— До речі, анлійською ти можеш відрекомендуватися так:
“I am Pete”, — пояснила йому бабуся “е”.
— I am Pete, — слухняно повторив Петрик. І тут всі букви-чоловічки почали показувати на себе та називати свої імена.
— I am “A”, — сказав мисливець “А”.
— I am “Р”, — сказав принц “Р”.
— I am “Т”, — сказала тітонька “Т” .
— I am “D”, — сказав лікар “D”.
— I am “S”, — сказала змія “S”.
— I am “G”, — сказав плакса “G” .
— I am “I”, — сказала дівчинка “I” і засміялась.
Слово «я» англійською мовою звучить як назва букви [аі]!
Всі чоловічки-букви розійшлися у своїх справах, а Петрик пішов назустріч новим пригодам.
Йому дуже сподобався новий спосіб відкривати двері: ставиш в кінці німу бабусю “е” — і все, немає ніяких дверей! Ох, яка ж ця німа бабуся “е” добра і корисна! Ось так і люди: іноді зустрічаються серед них німі, розмовляти не можуть, але вони дуже добрі, і їх усі люблять.
Петрик був дуже радий, що він знав так багато англійських букв, і від цього йому хотілося співати.
— Я не буду більше боятися уроків англійської мови! — крикнув він та заспівав. — A monkey, a monkey, веселе мавпенятко!
— Джеі, джеі! Джеі, джей! — пролунав голос з дерева. — Хто, хто співає про мене пісеньки?.
І Петрик побачив кумедну мавпочку. Вона висіла на гілці дерева і гойдалася.
— Хочеш варення? — запитала мавпочка “j” [d3ei].
— Звичайно хочу! — відповів Петрик, який дуже полюбляв солоденьке.
— А англійською мовою варення — “jam!” [d3аеm], — сказала мавпочка “j”, стрибаючи з гілки на гілку. — Я в цьому слові перша, після мене — мисливець “a”. Він стоїть та плаче, що його закрили. А дверима на цей раз виявилась матуся “m”. А я — перша! Я лише звук [d3] і вмію вимовляти. І “j” почала весело стрибати по гілках дерева, вигукуючи: «Дж! Дж! Дж!» [d3].
Матуся “M” була дуже старою згорбленою мавпочкою. Вона жила в лісі з дядечком “m”, який був ще старішим, і від того, що він був дуже старий, він дуже згорбився і став зовсім маленьким.
Так само, як і Петрик, вони дуже любили солодощі. Цілими днями вони їли солодкі банани та ще й причмокували: “М! М! М!” Почувши про варення, дядечко “m” заметушився та зліз з дерева. Букви стали ось так: “j”, “a”, “m”. Побачивши двері, «a» старанно захникав: [ае] ! [ае] ! [ае] ! А Петрик прочитав смачненьке слово: “jam” [d3 ае m]. Після цього всі сіли пити чай з варенням.
Коли допили чай, буковки зайнялися своїми справами, а Петрик присів відпочити під великим дубом. У дубі Петрик побачив велике дупло, в якому жили бджоли. Вони літали туди-сюди та дзижчали: «Бі… бі… бі…бі…» А Петрику в їх дзижчанні чулося: «Бі та бі, Петрик, спи!».
— А й правда, щось так хочеться спати! — подумав Петрик. — Але ж я звик спати у своєму ліжку. А як же мені його дістати зараз?
І тут невідомо звідки з’явилась гомінка бабуся “e”.
— Зараз дістанемо твоє ліжко, — промовила вона. Петрик згадав, що “Gay” — країна чарівна, і тут можливе все.
— Бджілка “B”, допоможи нам! Скажи б! б! б! [b], — крикнув він.
— А про мене забули? — з’явилась раптом донька “d”. — Хто ж у вас дверима буде?
І вони вишикувались ось так: “b”, “e”, “d”.
Бабуся, причаївшись за дверима, задоволено закректіла: [e] [e]. І Петрик прочитав: “bed” [bed]. Тієї ж миті він опинився в ліжку і міцно заснув, а його вірний пес охороняв сон свого хазяїна біля ліжка.
Прокинувшись, Петрик побачив в лісі величезну гору з великою загадковою печерою.
«Спот, — покликав він свого песика, — давай підемо до цієї печери». Спот весело крутив хвостиком, показуючи свою готовність йти за хазяїном. Але донька “d” була проти. Вона пояснила, що печера — це заплутаний лабіринт і ніхто не зможе вийти з нього без жука-провідника. Жук-провідник відрізняється золотистим кольором, він може світитися в темряві. Звичайно він повзе попереду і показує дорогу. А взагалі, в печері дуже цікаво. Там є дуже красиві фігури у вигляді пальм, різних тварин та чудовиськ.
— Хочу в печеру. — закричав Петрик, — Як буде англійською мовою «жук»?
— “Bug” [bпg], — сказала “d”.
— А хто скаже “а” [п]? — замислився Петрик.
— Велетень “U”, — прошепотіла “d”. — Але він дуже великий і страшний. Він лютує, коли його закривають!
— Нічого. Давай його покличемо, — запропонував Петрик і закричав: — Ю! Ю! Ю!
І тут з-за рога гори з’явились дві великі руки.
— Ю! — войовничо кричав велетень. І вони склали ось таке слово: “bug”. Бджілка “b” вимовила звук [b]. Велетень “U” грюкав у двері, намагався відкрити їх і кричав: “А! а! а! [п]” А “g” злякався войовничого велетня і захникав: «Г! г! г!» [g]. Яке слово ми отримали? Правильно — “bug”!
Біля входу до печери їх чекав маленький смішний чоловік. На голові у нього був металевий ковпак з пропелером .
— Ти хто? — запитав Петрик.
— Я — тато “R” (“r”) [а:], — сказав чоловік, — у мене багато дітей. Я взагалі дуже люблю дітей, і мені б хотілося оберігати тебе в печері. Я буду летіти попереду тебе, і мій пропелер своїм гудінням буде відлякувати хижих звірів. Їх же може бути дуже багато в цій печері. Ось послухай тепер, як гудить мій пропелер, — він натиснув на кнопочку, і пропелер загудів: “[r]!”
Вони зайшли в печеру. «Дивись! Дивись! — закричав Петрик.   Ось фігура схожа на тигра! А ця дуже схожа на карлика! Як же тут красиво!»
Раптом Петрик зупинився. Перед ним була дуже красива кам’яна троянда, вона була така прекрасна, що Петрик не міг і слова сказати від захоплення.
— Я дуже хочу таку маленьку трояндочка на пам’ять, — нарешті прошепотів він.
— Так давай складемо слово “Rose” [rɔuz], — просичав хтось поруч. Петрик озирнувся і побачив змію “s”.
— А ми зможемо? — запитав він.
— Звичайно! Адже коли я опиняюся між двома голосними, то у мене виходить лише звук [z]! Від зззлості і зззазздрощів! — відповіла змія “s”. — Вони вміють співати, а я — ні!
— Так! Так! Так! — думав Петрик. — Tато “R” каже “[r]!”, далі стане поліцейський “о”, потім “s”, а як же далі? Адже вона закриє “о”, і ми отримаємо звук [ɔ]! Що ж нам далі робити, щоб “s” не перетворилась на двері? Ага, “s” казала, що вона буде стояти між двома голосними. А хто ж ця друга голосна?!
Сподіваюсь, ви зрозуміли, що врятувати змію “s” та не дати перетворитися їй у двері, які б закрили поліцейського “о”, може лише бабуся “е”, німа бабуся “е”! Отже, доки Петрик думав, як скласти слово “Rose”, всі потрібні букви зібралися і стали ось так: “R”, “o”, “s”, “e” . І відразу ж у Петрика з’явилась маленька кам’яна трояндочка.
Яка чарівна була ця квіточка! Вона вигравала всіма кольорами веселки.
— Оу! [ɔu] — здивувався “о”. — Гірський кришталь. Бережи трояндочку, Петрику. Вона приносить щастя.
— Дивіться, — крикнув тато “R”, — чарівний жук повзе назад. Нам час виходити звідси. Швидше за ним! — І тато “R” діловито заричав своїм пропелером: “[r]!”
Раптом Петрику захотілося зробити кому-небудь подарунок.
— Милий “о”, — звернувся він до поліцейського, — хочеш я подарую тобі пісеньку про тебе?
— Про мене? Справді? — зрадів “о”. — Дуже хочу!
І Петрик заспівав:
Я закритий — о! о! [ɔ]
А відкритий — оу! [ɔu]
Звичайно ж, це була коротенька, дуже проста пісенька, але “о” вона дуже сподобалась.
— Ти справжній поет, Петрику! — вигукнув він і всю дорогу наспівував свою пісеньку.
При виході з печери на них чекали мисливець “A”, донька тітоньки “Т” — “t” маленька і бджола “B”.
— До нас в гості їде леді “L”! — повідомили вони. І Петрик дізнався, що в палаці, крім принца, живуть дві знатні леді, — “L” старша та “l” молодша.
“L” старша — почесна літня дама, яка майже ніколи не виходила з палацу. Петрику показали її портрет . Літня дама сиділа в кріслі дуже гордо!
— Так сидять тільки дуже благородні леді, — пояснили Петрику.
А молодша “l” дуже любить подорожувати. Почувши про Петрика, “l” молодша вирішила відшукати його і відразу ж з ним познайомитись.
— Ось уже дзвенять її дзвіночки! — закричали всі букви. І Петрик почув: «Бел-л-л! Бел-л-л!!!» — “Bell” [bel]. На галявині з’явилась колісниця, якою управляла струнка красуня “l”
Всі низько вклонилися перед молодшою знатною «l» і ввічливо запитали: “Are you well, lady “l”?” (це означало: «Чи гарно ви почуваєтеся, леді “l”?»).
Але молодша “l” не звернула жодної уваги на них. Вона відразу ж підбігла до Петрика і швидко заговорила до нього: — Ти Петрик, так? А я — “l” молодша. У палаці дуже скучно, а я так люблю веселитися. Я дуже рада, що змогла приїхати сюди. Тобі подобаються мої дзвіночки? Хочеш я подарую тобі такий дзвіночок?
Петрик навіть не встиг і відповісти, як леді “l” раптом роздвоїлась
і поставила перед собою “b” та бабусю “e”. І ось що вийшло: “bell” [bel] .
Як ви думаєте, що буде говорити бабуся “e” за дверима? Звичайно:
[е] е! е! е! — і лише е!
І ось тепер Петрик тримав у руці незвичайний дзвоник: «Бел-л-л! Бел-л-л!!!» — “Bell” [bel].
— Швидше загадуй бажання! — засміялась маленька леді “l”. — Адже дзвіночок цей чарівний!
— Хочу повернутися додому, але ніколи не забувати чарівну країну “Gay” та її мешканців!
— Ти загадав дуже гарне бажання, — сказала леді “l”, — і за це тобі така нагорода: подзвони, коли будеш дома, в цей дзвіночок, і ти знову на годинку чи дві опинишся у нас!
— Дякую вам за все! — щиро подякував Петрик.
Ох, як же всі вони зголодніли! І Петрик, і песик Спот, і всі буковки — всі були голодні!
— Треба зробити стіл-самобранку, — сказали буковки хором.
— Про скатертину-самобранку чув, а про стіл — ні, — подумав Петрик. А букви вже кричали: «Читай! Швидше читай!»   Вони стали ось так: “t”, “a”, “b”, “l”, “e” .
— Дверей немає! «а» не закрили! — радісно здивувався Петрик і прочитав.
А як прочитали ви? Якщо ”table” [teibl] — то ви молодці! І з’явився в нашій казці стіл-самобранка! І чого тільки на ньому не було! Яблука та груші, тістечка і печиво, цукерки та морозиво, соки та лимонад — і все було таке смачне! Але найбільше Петрику сподобались величезні сині сливи. Він ще ніколи не їв таких смачних слив!
— А як англійською мовою буде слово «слива»? — запитав Петрик у сусідки за столом. Вона відповіла: “Рlum!” І Петрик вже зміг скласти це слово самостійно. А ви зможете?
— Ось про що я думаю, — сказав Петрик, — “Gay” — країна веселощів, але навіть в найщасливішому житті трапляються неприємності. Чи бувають у вас сумні історії?
— На жаль, так, — підтвердили букви-чоловічки. — Ось, наприклад, дуже сумна історія трапилась в сім’ї тата “R” [a:] і мами “H” [eitʃ].
І Петрик вислухав таку історію. Тато “R” і мама “H” довго чекали дитину. І ось нарешті у них з’явились відразу двоє дівчаток-двійнят. Вони розмовляли зовсім однаково: відкриті — [аі], а закриті дверима — [і]. Але в однієї з двійнят була дуже погана поведінка — вона зовсім не вміла гарно поводитися. Вона (мені навіть страшно уявити таке!) показувала кулак перехожим. Ось так!. Це було просто жахливо! І за це її стали називати “Y” [wai]. Так в цій країні тепер називають грубіянів.
Перехожі, звісно, поскаржилися поліцейському. А поліцейський оштрафував батьків за погане виховання доньки. Як же було їм соромно! Мама “H” тяжко захворіла тоді мутизмом. Мутизм — це така хвороба, коли хочеш щось сказати, але сказати нічого не можеш, як німий. На щастя така хвороба в країні “Gay” зустрічається дуже рідко. Але ось мамі “H” не пощастило. Вона тільки могла зітхати: «Х! Х! Х!» [h]. А тато “R” дуже розгнівався. Він аж заричав: «Р! Р! Р!» [r] — і покарав дівчинку на прізвисько “Y” тим, що поставив її не в куток, як це іноді роблять батьки, а на останнє місце в словах. І з тих пір “Y” стоїть дуже часто в кінці слова, а якщо їй іноді все ж таки вдається пробратися на початок перед якоюсь голосною буквою, вона ледве встигає промовити коротке [j], як її відразу відсилають знов у кінець слова.
— Ой, як же мені шкода маму “H”! — промовив Петрик. — Подумати тільки, все життя нічого не казати, тільки зітхати!
— Так, і все це через дівчинку “Y”, — сказав мисливець, пораючись зі своєю фоторушницею. — Правда, зараз вона трохи виправила свою поведінку. І донька “I” щодня радує своїх батьків. А тепер у них ще є син “X” [eks]. Мені дуже подобається його фотографувати.
І мисливець “A” показав Петрику фотографію.
Буковки розповіли Петрику про хлопчика “X”. Вони сказали, що “X” дуже гарний і добрий хлопчик, він — гордість матусі “H”. Йому дуже подобаються котики. Він навіть не витрачає всі гроші, які йому дають на обід, а купує ковбасу для котиків і кричить: «Кс! кс! кс!» [ks]. І всі коти збираються, щоб пригоститися смачною ковбасою.
— До речі, — сказав мисливець “A”, — я йду зараз до зоопарку фотографувати звірів. Ходімо зі мною! Там ти побачиш гордість нашого зоопарку — красуню-жирафу “h” [eitʃ].
— Що? — закричав Петрик. — Знову “h”? Я ж знаю, що є мама “H”, і я дуже їй співчуваю. А до чого тут жирафа “h”?
— Розумієш, — сказав спокійно мисливець “A”, — ми знаємо, що у жирафи є одна особливість — у них немає голосових зв’язок.   Петрик здивувався ще дужче: виходить, що жирафи не вміють розмовляти, як і мама “H”.
— Ось чому, — продовжував мисливець, — коли в зоопарку з’явилась красуня-жирафа, ми вирішили назвати її на честь мами “H”. Їй дуже приємно, що люди часто про неї думають.
І Петрик зі своїми друзями пішов до зоопарку. Йому страшенно хотілося побачити звірів, які там живуть, а особливо жирафу “h”. І ось, нарешті, вони прийшли. Кого тут тільки не було! І величезна жаба, і незвичайні птахи, і … Але про це в іншій казці.
Петрику все дуже подобалось в зоопарку.
— Я, здається, перетворився на поліцейського “О”, — сміючись, промовив до себе Петрик, — я весь час дивуюсь: оу та оу!
І він знову підбіг до ставка з величезною жабою.
— “W”. Дабл ю! — прочитав Петрик на табличці біля ставка, і жабка радісно закумкала: «[w]! [w]! [w]!», — наче промовляючи: «Так, це я!»
Досхочу намилувавшись жабкою, Петрик побіг дивитися на птахів. Особливо йому сподобався спів пташок “Qq” [kju:]. Їх було два види: більші та менші, і співали вони всі ось так: «К’ю! К’ю! К’ю!» [kju:]
— А у маленьких “q” хвостик довший!” — весело сказав Петрик і побіг до птахів “Vv” [vi:].
Це були величезні хижі птахи. Вони літали, а їх крила розсікали повітря ось так: «Ві! Ві! Ві!» [vi:]
А мисливець “A” уже квапив Петрика до жирафи “h”.
— Ось побачиш яка вона красива. І завжди вона мовчить! — повторював він. Петрик здалеку побачив красуню-жирафу. Яка ж красива вона була — струнка, висока! Але що це? Петрик раптом почув із клітки жирафи злісне шипіння: «Ш! Ш! Ш!» [ʃ]
— Невже це так злісно шипить жирафа? — подумав Петрик. Але ж ні! Це заздрісна змія знову позаздрила. Раніше вона заздрила голосним, у яких так протяжно та красиво звучить голос. І від заздрощів вона вимовляла: «з!» [z]. Тепер вона заздрила красі жирафи, і вона тепер шипіла: «Ш!» [ʃ]
Запам’ятайте: побачите поруч такі букви “sh”, згадуйте казку про шипіння змії. Тобто букви “sh” завжди дають звук [ʃ].
А це хто? Ой, та це ж принц “P” прийшов до зоопарку. Він себе дуже любив і дуже пишався тим, що він — принц. Звичайно, кожен на його місці цим би теж пишався. Він підійшов до Петрика і не помітив спочатку красуню-жирафу.
— Ти теж вирішив подивитися на звірів? — поцікавився Петрик у принца. Але він вже не чув хлопчика. Принц “P” раптом побачив жирафу “h”. Він побачив її красу, її гордо підняту голову, величаву ходу і відразу ж занепокоївся. Він не міг витримати, що є хтось гарніший за нього, і з ним почало щось відбуватися. Принц “P” почав відразу ж фиркати: «Ф! Ф! Ф! [f]».
Так ось, якщо побачиш принца “P” та жирафу “h” разом — “ph” — завжди згадуй про фиркання принца та читай їх [f].
Петрик стомився, але тепер йому не потрібні були помічники та порадники. Він сам склав слово “tap” і вмився, а потім склав слово “bed” та ліг спати в ліжко. День був дуже насиченим: він побачив багато нового та цікавого, а тому швидко заснув. Спав він міцно, але вночі було йому холодно. І вранці Петрик подумав, що було б гарно зробити будинок. Він попросив поради у “О”, а той раптом засоромився і сказав: — Я, звичайно, допоможу тобі, але я хочу,
щоб ти знав про випадок, який трапився зі мною. Не смійся наді мною, будь ласка, бо мені навіть соромно згадувати про це!
І “О” розповів Петрику ось таку історію. Колись давно велетень “U” дуже бешкетував, і на деякий час його посадили в клітку, як дику тварину. А “О” поставили біля клітки стерегти велетня. Вночі поліцейський трохи задрімав. А велетень “U” просунув руку з клітки, витягнув ключа з рук поліцейського та й відімкнув клітку. Він вже зібрався вийти з клітки та знову бігати містом i бешкетувати, аж тут прокинувся поліцейський “О”. Він почув скрип дверей , а побачивши велетня, який вилазив з клітки, почав галасувати від страху: «А-а-а!» А велетень, щоб примусити поліцейського замовкнути, почав погрожувати: «У-у-у!» Їхні голоси
злилися в один і вийшло: «Ау!» [au].
«Ау! Ау! Ау!» [au] — було чути по всій нічній вулиці. Потім велетень злякався і втік у гори.
Отже, буквосполучення “оu” читається як [au].
Петрик сидів та думав про історію з велетнем та поліцейським, аж тут до нього звернулись букви.
— А це для тебе подарунок! — хором сказали вони, і Петрик побачив слово “house” [haus] . — Прочитай та й живи собі в цьому будинку, — сказали букви, — тільки не забудь про бабусю “е”, яка в кінці слова…
— Не читається, — весело промовив Петрик. І він розумів, що йому все легше та легше читати англійською мовою.
Він прочитав… (А ви можете прочитати?) Він прочитав — [haus]! І перед ним відразу ж з’явився гарненький будинок. Петрику він відразу дуже сподобався. Він зайшов, роздивився і відчув, що в будинку він не сам.
— Хто тут є?— запитав Петрик. Відповіді не було, а букви з розрізної азбуки, які лежали на столі, склали слово “mouse” [maus].
— Маус! Маус! — радісно прочитав Петрик. — Я так люблю мишок. Вилазь!
І тут з’явилась гарненька біленька мишка.
— Привіт, Петрику! — сказала вона. — Мене звати Міккі, так само, як знаменитого Міккі Мауса.
— Дуже приємно! — сказав Петрик. — Давай дружити!
Одного разу Петрик прогулювався зі своїм песиком по місту. Бабуся “e”, яка сиділа на лаві, здалася йому дуже засмученою.
— Що трапилось, бабусю? — запитав Петрик.
— Ой, і не питай! — розплакалась бабуся, — мені сказали «С» [s]! — І вона знову почала плакати. Виявилось, що «С» [s] — дуже погане слово в країні “Gay”. Цим словом лякають чи дражнять.
І вимовляє це слово особлива буква, у якої поганий характер. Це пустунка “C” [sі:]. Їй би тільки пустувати та дражнитись! Але, як і всі погані люди, “C” — велика боягузка. Вона не боїться лише старих та малих, тобто бабусю “e” та її онучок “I” та “Y”. Їм вона і говорить це страшне слово «С!» [s]. А дівчатка “I” та “Y”лякаються: «Аі! Аі! Аі!» [ai]. А бабуся “e”плаче: «І-І-І» [і:]. Ось так!
Але як тільки “C” побачить войовничу голосну чи приголосну
(а всі приголосні домовились покарати “C”, коли впіймають), хитра “C” відразу ж ховається. А робить вона це дуже своєрідно: одягає маску доброго старенького дідуся та ще й кашляє: «К! К! К!» [k] . Ось така вона, коли за нею стоїть хтось сильний!
Поліцейському “О” залишається тільки дивуватися, куди ж це зникає ця пустунка “C”?
— Ось чому “C” досі не впіймали та не покарали! — сумно закінчила бабуся “e”.
— Я її спіймаю! — сказав Петрик. Та бабуся тільки похитала головою.
— Її спіймати не можна, бо можуть порушитися всі казкові закони. Ми вже краще з онучками потерпимо…
Отже, закони цієї казки такі: коли пустунка “C” зустрічає бабусю “e”, дівчаток “I” та “Y”, вона їх завжди ображає та говорить страшне слово «С» [s]. А як тільки бачить мисливця “A”, поліцейського “О” та велетня “U” — відразу ж ховається, одягає маску старого дідуся і кашляє «К!» [k].
Одного чудового дня Петрик вирішив знову сходити до зоопарку.
Взяв із собою песика, і вони вирушили подивитися на тваринок.
Але що це? Петрик раптом побачив пустунку “С” в зоопарку. Він пам’ятав історію бабусі “e”.
— Ось так, ніхто не може зловити “С”, а вона тут гуляє. А може, мені спробувати піймати її? — подумав Петрик. Але відразу ж згадав, що бабуся заборонила йому ловити “С”.
— Може, й дійсно тоді порушаться всі казкові закони, — розмірковував
Петрик. І тоді він вирішив просто постежити за пустункою “С”, подивитися, що вона буде тут робити.
А пустунка “С” прийшла подивитися на красуню-жирафу. Ось вона підійшла до клітки жирафи “h”. Жирафа “h” хоча була й горда, але дуже добра, і, знаючи жахливий характер
букви “С”, почала бити копитом, ніби хотіла сказати: «Відійди від мене! Не хочу бачити тебе!» І підняла таку куряву, що пустунка “C” відразу ж почала чхати, ось так: «Ч! Ч! Ч!» [tʃ].
Так що запам’ятайте: якщо пустунка “С” та жирафа “h” поруч — “ch” , то читай «Ч!» [tʃ].
Хоча Петрик і не хотів порушувати казкові закони, але дуже засмутився, що гарненьких дівчаток та добру бабусю кривдить ця пустунка “С”. А коли Петрик засмучується, йому завжди хочеться чого-небудь смачненького та солоденького.
— Ти чому такий сумний? — запитав раптом хтось прямо над його вухом. Петрик підняв голову і завмер від несподіванки. Перед ним стояла кенгуру .
— «К! К! К!» [k] — засміялась кенгуру. — Ти чи злякався? Чи ти не бачив кенгуру, яка вміє розмовляти? Давай знайомитись, я — кенгуру “k” [kei]! А все ж таки, чому ти такий сумний?
— Смачненького хочеться… — зізнався Петрик.
— Найсмачніше — це “cake” [keik], тобто тістечко! — вигукнула кенгуру.
— Так давай складемо це слово! — промовив Петрик. — Поклич ще одного кенгурятка.
— «К! К! К!» [k] — знову засміялась кенгуру. — Треба кликати не “k”, а пустунку “С”.
— Знову ця “С”, — подумав Петрик, але йому дуже хотілося тістечка. І він вирішив покликати “С”. — ”С!” — потім подумав трохи. — “A!”
— Молодець! — похвалила його кенгуру “k”. — Зараз стану я, потім… (Дайте дитині подумати, хто ще повинен стати, щоб скласти слово “cake”).
— Сake! Сake! — радісно закричав Петрик. І тієї миті з’явилося велике та красиве тістечко. Воно було дуже смачним, і їсти його прийшли всі жителі чарівної країни. Вони їли тістечко весь день і усю ніч, але так і не доїли.
Петрик прокинувся і почав думати, який же сьогодні чекає на нього сюрприз: чи смачний тортик, чи нові друзі, чи ще щось цікаве?
Але сюрприз, який чекав на нього, був не з приємних.
Петрик озирнувся і побачив, що все навколо було біле-біле, як чистий аркуш паперу. Лише його будиночок самотньо стояв серед цього білого поля.
— Що трапилось? — закричав Петрик. — Де всі мої друзі?
— Ми всі тут, — почув він, — просто ми всі стали невидимі.
— Чому?! — здивувався і розсердився Петрик.
— Такий закон. Ти прожив з нами місяць, і перша велика казка закінчилась. Якщо ти хочеш залишитись з нами ще на місяць, ти повинен відкрити своїм голосом ось ці двері до другої великої казки, — хором сказали невидимі буковки. І тут Петрик побачив перед собою двері з написаними словами. Він зібрався з думками і почав голосно читати.
— Cap [kaep] — кепка, desk [desk] — парта, cock [kɔk] — півник, pin [pin] — булавка, скребка,  cloud [klaud] — хмара, lace [leis] — буси, — читав Петрик, дотримуючись правильної
англійської вимови. І як тільки Петрик прочитав всі слова, двері
відразу ж почали повільно зі скрипом відчинятися. А ви змогли б їх прочитати?
Країна, яку Петрик побачив за дверима, була прекрасною. Красиві квіти, дерева, на яких росли чарівні плоди, чудові палаци з баштами, мости, широкі ріки та високі гори. Все було надзвичайно красиве! І, найголовніше, Петрик скрізь бачив своїх старих друзів. Вони всі були зайняті своїми справами. Петрик одразу ж побіг з ними вітатися.
— Hello! [he`lou] — привіт. Давайте тепер разом з Петриком привітаємося з нашими знайомими буковками!
— Hello, “А”! Hello, “В”!…
Завдання: запропонуйте учням уявити себе на місці Петрика. Доможіть їм інсценізувати діалог між буквами та Петриком. Можна користуватися масками з англійськими буквами, які вже були вивчені,
Наприклад,
— Hello, “A”!
— Hello, Pete!
— How are you?
— I am o’key.
— Hello, “B”!
— Hello, Pete!
— How are you?
— I am fine.
— Hello, “С”!
— Hello, Pete!
— Are you well?
— Yes, I am well.
Всі буковки кудись поспішали. Привітавшись з Петриком, кожна казала: “Sorry, I am late!” [`sori `ai əm `leit]. Це означало: «Вибачте, я спізнююсь».
Коли всі буковки розбіглися, Петрик гукнув свого вірного песика Спота, і вони рушили вивчати нову країну. Раптом тисячі сонячних зайчиків засліпили його. Він примружив
очі, потім трохи розплющив їх і побачив дзеркальний будиночок.
Він був весь зроблений з дзеркала. Перед будиночком був прекрасний садок. А в садку скрізь було багато дзеркал. Перед одним із них сиділа красуня з маленьким дзеркальцем в руці. Вона роздивлялася себе й говорила: «Н! Н! Н! [n]» Мабуть, це означало: «Ох, яка ж я вродлива!»
Петрик підійшов до красуні й привітався: “Hello!” Але красуня не відповіла на його привітання, а лише говорила: «Н! Н! Н! [n]»
Дивуючись, Петрик ходив навколо красуні й ставив їй різні питання, а вона ніби не помічала його, вона лише казала: «Н! Н! Н! [n]»
Тут Петрик згадав матусину пораду: «Якщо ти захочеш з кимсь подружитися — похвали його!»
— Ох, яка ж ви красива! — голосно сказав він. І красуня раптом подивилася на нього.
— Правда? — запитала вона. — Я теж собі дуже-дуже подобаюсь.
Всі дзеркала для того, щоб я завжди бачила свою красу. А звати мене ненаглядна “N” [en].
— Дуже приємно! — вклонився Петрик і назвав своє ім’я.
— Зараз я покличу свою доньку неслухняну “n”, — сказала красуня. — Ти тільки уяви, у неї дуже багато поганих оцінок у школі, бо на уроках вона весь час дивиться в дзеркало, — скаржилась ненаглядна “N”. А Петрик про себе подумав: «Це не дивно, що маленька “n” так полюбляє дзеркала». Але промовчав і нічого не сказав.
Маленьку “n” вони знайшли біля калюжі. Вона дивилась у калюжу, як у дзеркало, і примовляла: «Н! Н! Н! [n]»
— Неслухняна, — закричала її мама, але, глянувши на Петрика,
засоромилась. Все ж таки дорослій красуні не слід кричати та ще й на свою доньку. Мама “N” це зрозуміла й мирно сказала:
— Поклич краще своїх друзів, а потім всі разом заспіваємо мою улюблену пісню!
Дівчинка побігла і незабаром повернулася з друзями. Це були “і”, “с” та німа бабуся “е”. Вони стали ось так: “n”, “i”, “c”, “e”.
І раптом зазвучала пісенька: «найс, найс…», “nice” [nais]
— Красива, красива! — почала співати “N” українською мовою. — Це я найгарніша! — гордо сказала вона Петрику. А Петрику вже було нецікаво в дзеркальному садку, він тихенько гукнув свого песика, і вони непомітно пішли.
Раптом песик голосно загавкав. Петрик побачив, що полем до них назустріч біжить темно-руда собака.
— Коллі, це коллі, — зрадів Петрик.
— Так, мій друже, — сказав хтось приємним голосом, — це шотландська вівчарка коллі, вона гарно допомагає мені пасти вівців. А я фермер “F” [ef]. Будьмо знайомі!
Відразу ж було видно, що фермер “F” — засмаглий кремезний чоловік. Він повертався з поля із сапкою в руках.
— Ходімо, я познайомлю тебе з моєю донькою, — сказав фермер “F”. Доньку фермерa “F” звали Фані. Вона була така смішна, ця Фані! Вона любила прапорці flags [flaegz] — та квіти — flowers [flauəz]. Вона навчила Петрика складати слово «прапорець» — flag [flaeg]. Складаючи це слово багато разів, вони швидко начаклували собі багато різнокольорових
прапорців і почали гратися в «чарівну руку».
Петрик та Фані так загралися, що Петрик навіть забув відрекомендуватися.
Згадавши про це, він вклонився і сказав: “I am pit!” [pit]. Кумедна Фані почала голосно сміятися.
— Тебе звати «яма» чи «шахта»? — запитала вона, голосно сміючись. Але коли побачила, що Петрик ледве не плаче, сказала,
 — Не ображайся. Краще подивись на ці слова! — і вона склала два слова: “pit” [pit]  — “Pete” [pi:t].
Петрик прочитав перше слово коротко, а друге протяжно. Замість першого слова з’явилась чорна глибока яма, а замість другого слова… Петрик побачив себе, тобто своє відображення, як у великому дзеркалі.
— Ну нічого собі! — закричав Петрик. — Для нас, українців, це схожі слова, а для англійців зовсім різні!
— Так, — сказала Фані, — таких слів багато. Завтра ми пограємо з ними.
Петрик ледве дочекався ранку, так йому хотілося погратися в протяжні та непротяжні слова. Вранці до нього прийшла весела Фані.
— Зараз ми будемо плавати, — сказала вона.
— Як? — здивувався Петрик. — Я не бачу поблизу ані човна, ані корабля!
— Ми попливемо на вівці! — відповіла Фані.
— Знову жартуєш, — сказав Петрик, — на вівцях не плавають.
— А ми перетворимо її на корабель, — заявила Фані. І Петрик зрозумів, що гра вже почалася! Фані склала слово: “sheep”. Петрик почав думати: «Ага, змія “s” та жирафа “h” — «Ш» [ʃ], далі дві бабусі “е”, “е” одна за одною, мабуть, у черзі стоять, стомились, бідні, плачуть — «І…» [і:] (якщо дві бабусі “е” стоять поряд, вони завжди читаються [і:]). А це принц “Р” — «П». І Петрик прочитав: «Ші-іп!» [ʃi:p]. На галявині з’явилась біленька
вівця. Вона почала весело стрибати по траві, а діти від радості захлопали в долоні. Майже годину гралися вони з нею, але раптом Петрик згадав , що Фані обіцяла поплавати. Фані сказала: “Alright!” [ɔ:l`rait] (Добре!) і склала слово: “ship” [ʃip].
— Бачу! Бачу! — закричав Петрик. — “і” за дверима, значить гикає, ось так коротко-коротко — «І! І! І!» [і].
Він прочитав слово, і на озері перед будинком з’явився білосніжний корабель. На ньому діти й попливли в казкову подорож.
Дітям дуже сподобалось бути на кораблі. І ось раптом він зупинився біля берега озера. Петрик побачив гарненький невеличкий палац. Через глибокий рів до воріт вів підйомний міст, навколо палацу було багато незвичайних дерев та прекрасних квітів.
— Тут дуже красиво, — сказав Петрик. Фані розповіла, що в цьому палаці живуть король та королева. Король трохи схожий на кенгуру “K”, а королева на пташку “Q”. Але, незважаючи вони — чудові, і буковки їх слухаються та поважають. Фані також сказала, що той, хто потрапляє сюди, повинен обов’язково зайти до короля та королеви в гості.
— З радістю! — вигукнув Петрик, який дуже любив ходити в гості.
— Але пам’ятай, що в палаці ти повинен обов’язково дотримуватись правил етикету! — попередила Фані.
— А це як? — здивувався Петрик.
— Дуже просто, — сказала Фані, — треба вклонитися, привітатися, казати «дякую» та «будь ласка», вибачатися, якщо необхідно, старших не перебивати. — Фані пояснила головне правило королівського етикету: якщо зустрічаються дві голосні букви — говорити має право старша з них. А молодша мовчить і ввічливо слухає: старших не можна перебивати! Доки Фані все це говорила, вони й не помітили, як опинились у палаці. А там вже всі чекали короля та королеву. Букви були красиво одягнені, і вони зібралися всі тут і розмовляли. Петрик почув такі дивні розмови: “pi” [pai] , “ta” [tei], “du” [dju:]  — букви розмовляли одна з одною нарівні.
Але почув Петрик й те, що виходить, коли збирається старший та молодший — “ea” [i:], “ai” [ei].
“ea” — «І…і…і..» [i:],— скаржилась мисливцеві “а” бабуся “е”…, а він мовчав, слухав старшу.
“аi” — «Ей, подивись сюди, подивись туди» [ei], — показував дівчинці “і” мисливець “а” палац. Дівчинка і слухала уважно старшого і не перебивала.
“оа” — «Оу!» [ɔu] — говорив офіцер “о” молодому мисливцеві “а”.
— Які вони всі ввічливі, всі знають правила етикету, — сказав Петрик.
Петрику стало нудно в палаці: розмови букв йому вже були не цікаві, а всі прикраси в палаці — картини, вази, люстри — він вже роздивився. І раптом зазвучала урочиста музика, всі стали біля стін, прочинились красиві двері, і з’явились король “K”  та королева “Q”. Син велетня “U” ніс шлейф сукні королеви.
— Маленький “u” — улюбленець королеви, — прошепотіла Фані, — без нього вона й кроку не зробить. Але навіть король і королева не можуть у нашій країні існувати, якщо не скласти з букв їхні імена й не прочитати їх. Якщо хочеш побачити бал, який вони дають, — тоді швидше читай: “King” [kiŋ] (король). Тільки не забудь, що плакса “g” боїться “n” (бо вона дражнить його). Він починає так плакати, що від нежитю виходить носовий звук.
— Носовий звук? — здивувався Петрик.
— Ой, його так цікаво вимовляти! — сказала Фані. Вона навчила
Петрика відводити язик назад, і замість «н» в нього став виходити
дивний звук — [ŋ].
Він прочитав слово “King”, і яка радість сам король посміхнувся йому! Та не тільки посміхнувся, а вже йшов до Петрика! «Про що говорять з королями?» — тривожно подумав Петрик.
Вам звичайно дуже цікаво знати, про що розмовляли Петрик та король. Ви навіть уявити собі не можете, яка була у них розмова. Краще послухайте.
Король підійшов до Петрика і підморгнув йому. Потім нахилився й прошепотів на вухо:
— Дуже хочеться пограти у схованки. Давай, а?
— Давай! — сказав Петрик зовсім розгублено. Він, звичайно ж, знав, що з дорослими, а особливо з королями, на «ти» не розмовляють. Але й короля, який грає на балу з маленьким хлопчиком у схованки, він теж ніколи не зустрічав!
Король махнув своєю палицею й оголосив:
— Всі ховаються!
А Петрику пояснив, що треба шукати букви та поєднувати їх у слова. Хто більше слів складе, той і виграє!
Петрик знайшов букви “f”, “a”, “g”, “l”, “t”, “p”. Як ви думаєте, які слова він склав з цих букв?
Король знайшов букви “n”, “s”, “e”, “o”, “u”, “h”, “l”, “g”, “b”, “v”. А які слова склав король? А які слова склав ти?
А в палаці всі раділи та кричали: «Слава королю!» Петрик склав лише “flag”, “tap”. А король — “bug”, “bell”, “house”!
— Який хвалько! — подумав Петрик про короля, який гордо приймав вітання.
— Навчи мене, як покликати королеву, — прошепотів Петрик Фані. А вона сказала: «Слухай дзвіночки!» А дзвіночки вже було чути: «Квін-Квін!» “Queen” [kwi:n] (королева).
— «Квін!» — “Queen” [kwi:n]… — повторював Петрик. — Як же це скласти?. — Ну, спочатку, звичайно, королева та її улюбленець… разом вони говорять “[kw]”. А далі плачуть одна одній бабусі “е”, а в кінці красуня “n”. Мабуть, так, хоча, можливо, й помиляюсь. Складу так: “Queen !”
І яка радість! Королева, так само, як і король, відразу ж підійшла до Петрика.
— З королем ти грався у схованки, а я люблю піжмурки! — сказала вона і зав’язала очі хлопчику. Королева виставляла букви й голосно читала, а Петрик повинен був вгадати, які букви та в якій послідовності стоять. Якщо він вгадував, то йому діставалось
те слово, яке загадувала королева.
Гратися з королевою Петрику чомусь подобалось більше, ніж із королем.
Петрик так награвся, що вирішив відпочити. Він вийшов у парк і присів, але й тут цікаве життя незвичайних казкових букв продовжувалось. Петрик побачив маленьку дівчинку “t”, яка підбігла до жирафи “h” і щось швидко почала говорити їй на вухо. Справа в тому, що жирафі теж дозволили подивитись на свято та погуляти навколо палацу. А таке трапляється дуже рідко. Ви теж, мабуть, хотіли б зблизька подивитись на таку красиву жирафу та погладити її, чи не так? А Петрик не міг почути жодного слова, бо дівчинка “t” говорила дуже швидко, ніби бджілка: “[ð-ð-ð]”, (висунувши язичок, спробуй і ти). Минув деякий час, а дівчинка «t» все говорила щось та говорила, а жирафі “h” тільки й залишалось зітхати: “[θ-θ-θ]”, (показуючи язичок, зроби так і ти). І ось наше правило: побачиш букви “th” разом — читай їх
[ð] або [θ].
Щохвилини Петрику ставало дедалі цікавіше: хто ж ще прийде подивитися на красуню жирафу? А ось і нова відвідувачка, жабка “W”. Прискакала, подивилась знизу вгору на жирафу “h”і голосно закумкала від здивування: «[w-w-w]», а жирафа лише мовчала. А це що? Сам поліцейський “О” прийшов, невже і йому так хочеться подивитися на жирафу? Невже і він такий допитливий, як всі, і буде надокучати жирафі? Звичайно ж, ні. Він, навпаки, прийшов сюди виконувати свій службовий обов’язок. Поліцейський “О” швидко підійшов до жабки та жирафи і пригрозив жабці пістолетом. Від страху жабка “W” замовчала, жирафа “h” з полегшенням зітхнула — «х» [h], а поліцейський “О”, погрожуючи зброєю, сказав [u:].
Отже, якщо жабка “W” зустрічається з жирафою «h», то вони утворюють лише один звук [w], а коли з’являється поліцейський “О”, вони всі разом говорять [hu:].
А пригоди в парку продовжувалися. Петрик побачив смішну сценку. Двоє маленьких братиків “о” знайшли цукерку, і кожен хотів взяти її собі. Вони кумедно погрожували одне одному кулачками і промовляли: «У…у…у... [u:]» . Повз них проходили букви і виходили різні слова. Наприклад: moon [mu:n] (місяць)  — і на небі тієї ж миті з’явився місяць.
— Moon, — сказав Петрик радісно, йому дуже сподобався місяць. А потім прилетіла бджілка “b” та прибігла кенгуру “k”. Кенгуру швидко схопила цукерку і з’їла. А товстунчики лише тільки й встигли вигукнути — «У!» [u]. Вийшло “Book!” [buk] (книга). Зрадів Петрик і підняв з доріжки красиву яскраву книгу. І він побіг до бібліотеки палацу читати та роздивлятися
малюнки в книжці.
Та книга, яку Петрик знайшов на доріжці парка, виявилась чарівною. Малюнки в ній розмовляли, співали, рухались, з ними можна було навіть гратися. На одній зі сторінок Петрик побачив красивий парк, дуже схожий на королівський. Парком йшов мисливець
“А”, а йому назустріч — тато “R”. Коли вони побачили один одного, то почали обійматися: «А-а-а!» [а:].
— Стааарий друзяааако! — радісно кричав “А”.
— Як давно ми не бачились! — відповідав “R”. І Петрик зрозумів, що вдвох вони кажуть [а:].
Потім в парку почало темніти, і не було видно, куди пішли мисливець “А” та тато “R”. А Петрику кортіло піти за ними. Він хотів скласти слово “moon”, але поблизу не було ні “m”, ні “n”. Зате на лаві сиділа дівчинка “t” і гралася зі змією “S”. «Навіщо вони мені?» — подумав Петрик. Але він зовсім забув, що в країні “Gay” всі думки читаються.
— Як це навіщо? — промовили букви. — По-перше, ми знаємо, де “а” та “r”, і покличемо їх. А по-друге, ну ж бо прочитай це слово — “star” [sta:] (зірка).
— “Star”, — прочитав Петрик, і на небі засяяла яскрава зірка.
 — “Star”, “star”, — почав голосно кричати Петрик і на небі з’являлися одна за одною яскраві зірочки.
— Послухай, невже ти так всю ніч кричати будеш? — запитала дівчинка “t”. — Можна ж відразу запалити всі зірки.
— Здогадався! — закричав Петрик. — Це ж якщо сказати не зірка, а зірки, але ж я не знаю як це сказати.
— Дуже просто, — прошипіла змія “S”, — поклич мою сестричку “s” на кінець слова.
— “s! s!” [еs] — закричав Петрик. — Стань на кінець слова, будь ласка!
Як тільки Петрик покликав “s”, вона відразу ж приповзла і стала в кінці слова. Вийшло — “stars” [sta:z] (зірки). (Після голосних та дзвінких приголосних закінчення множини
“–s” читається дзвінко — [z]). І відразу ж на небі з’явилось дуже багато зірочок, так багато, що їх навіть неможливо було порахувати!
Стало ясно, як вдень. Зірочки можна було побачити й у нічному озері, по якому плавали Петрик та Фані. Петрик подумав: «А що, коли зробити багато-багато кораблів і запросити тих, хто танцює на балу, помилуватися красою ночі та поплавати на кораблях?» Він склав спочатку “ship”. Але раптом побачив, що до його слова підкрадається якась істота, схожа на мисливця “а” . Але вона не кричала відважно [еі], а лише жалібно кректіла «Е! е! е!» [ə-ə-ə]
— Ти чому так жалібно кректиш? — запитав Петрик.
— Колись я був цілим словом. Я був “one”, що означає один. Але почалась жахлива буря, і ось що тепер від мене залишилося, лише “а” [ə] — «Е! е! е!». Тепер я дуже боюсь залишатися один і завжди намагаюсь причепитися до іншого слова. Тільки я ж все одно означаю «один», і я не можу ставати до тих слів, які означають багато предметів, наприклад зірок, книг. Я можу спокійно стояти біля слова «корабель», але не стою біля слова «кораблі». “А давай перевіримо!” — подумав Петрик. Він швидко схопив змію “s” і поставив її в кінець слова. А кректун “а” [ə] відразу ж побіг геть! Петрик не встиг і рота відкрити, щоб прочитати два слова, як його вже й близько не було. Тому Петрик прочитав те, що залишилось: “Ships” [ʃips] (кораблі). І відразу ж на озері з’явилось багато красивих старовинних кораблів. На них грала приємна музика, а свіжий вітерець напинав вітрила. Все це обіцяло приємну прогулянку озером!
Всі букви зійшли на кораблі, і тут почалися веселощі! Над озером
піднялись фонтани, на палубах стрибали акробати, на березі танцювали клоуни. Всі виховані буковки поводились, як малі дітлахи!
Наприклад, тато “R” та “О” залізли на щоглу, схопились за мотузки, які звисали скрізь, та гойдались на них, як на гойдалках.
Було дуже весело! А Петрикові раптом стало дуже сумно. Він знайшов на кораблі тихий куточок і відкрив магічну книгу.
На малюнку він побачив рідне та миле обличчя своєї матусі. Вона раптом посміхнулась йому та поманила його рукою.
Тут Петрик зрозумів, як він сильно скучив за мамою, і йому захотілось тієї ж миті до неї. На малюнку мама була в якомусь порту. Люди, які метушились біля мами, підказували Петрику: “Port” [pɔ:t] (порт), протяжно вимовляючи звук “о” [ɔ:].
І Петрик зрадів, що знає, які букви живуть в цьому слові. Він міг відразу ж скласти слово “port” і опинитися біля своєї матусі. Але раптом йому спало на думку, що він не може залишити своїх нових друзів, не попрощавшись з ними.
Він помахав мамі рукою і крикнув: «Я незабаром повернусь, матусю, не гнівайся на мене і не сумуй.»
Ось і закінчилась прогулянка озером. Всі зійшли з кораблів та пройшли до палацу. А потім почався банкет. Всі сіли за величезний, красиво накритий стіл. Скільки смачного там було! А яка весела музика грала! Але буковки були сумні. Ви ж уже знаєте, що в цій країні всі вміють читати думки інших. І всі вже знали, що Петрик збирається залишити їх.
Не знали про це лише букви “i”, “e”, “u”. Вони закрилися в одній з кімнат палацу і репетирували нову пісню, якою хотіли здивувати всіх гостей. Ось її слова: “I-u-u-e-i-u-e”. (Заспівайте ці букви на мелодію будь-якої відомої дитячої пісні.)
Щоб вони змогли попрощатися з Петриком, за ними послали чоловічка “r”, який, як відомо, вмів швидко літати. Тато “r” не любив довго говорити та все пояснювати. Він підлетів до друзів, які співали, і закричав: «Швидше! Ходімо!» Друзі нічого не зрозуміли і дуже образились, бо перервали їхню пісню.
Вони ображено розтягли губи і хором сказали [ə:]. Коли “r” підлетів
до дівчинки “і”, у повітрі пролунало [ə:]. Коли “r” підлетів до бабусі “е” , він почув звук [ə:]. Коли “r” підлетів до велетня “U”, він сказав [ə:]. Ось так чоловічок “r” засмутив співаків, бо мав звичку ніколи нічого не пояснювати.
Але друзі швидко зрозуміли, що вони даремно гнівались на чоловічка “r”. Їм також хотілось попрощатись з Петриком. А для того щоб прощання не було дуже сумним, чоловічки почали гратися.
Вони грали в  «переплутані слова». Букви мінялися місцями, а Петрик ставив кожну на своє місце, щоб скласти правильне слово.
Також вони грали в гру «Якої букви не вистачає?».
І, нарешті, вони проспівали пісеньку «Алфавіт»:
“A, b, c, d, e, f, g, h, i, j, k, l, m, n, o, p, q, r, s, t, u, v, w, x, y, z”
— “Z” [zed]! — здивувався Петрик. — А чому я ніколи не зустрічав таку букву?
І тут всі букви засумували та зажурилися.
Король “К” підійшов до Петрика і поклав йому руку на плече.
— Любий Петрику, — сказав він, — ми всі дуже звикли до тебе і полюбили тебе. Нам дуже сумно прощатися з тобою, але ми… ми розуміємо, що таке любов до матусі. І ось, нарешті, настав час познайомитись з буквою “Z” [zed].
— А до чого тут ця буква? — здивувався Петрик.
— Буква “Z” означає прощання, — сумно сказав король.
— Це — дорога, — промовила королева, — дорога від нас до твого дому.
— Але ти можеш і не вийти звідси, — сказав король, — якщо не зможеш прочитати всі слова по дорозі…
— Ні! Ні! — захвилювався Петрик. — Я дуже хочу до мами, я обов’язково прочитаю всі слова. А діти, які зараз читають про мене книжку, допоможуть мені обов’язково, якщо я щось забуду. Вони ж розуміють, що таке мама і як хочеться її нарешті побачити та обійняти.
І ось стихла музика, і Петрик разом з друзями, яких він знайшов у веселій країні “Gay”, вийшли з палацу і через парк пішли до великих воріт. Коли вони підійшли, ворота відчинились, і Петрик побачив букву-дорогу.
Це була славнозвісна буква “Z”, дорога додому до матусі. Петрик ще раз попрощався зі своїми друзями і сміливо пішов по дорозі, читаючи голосно кожне слово, яке з’являлось на ній.
Після кожного слова, яке прочитав Петрик (і обов’язково — правильно), прочинялись ворота, за якими були інші букви й інші ворота.
Через годину Петрик вже був вдома та пив чай з печивом, яке приготувала мама. Він розповідав мамі про свою дивовижну подорож до країни “Gay” та про свої пригоди.
Вранці Петрика хтось розбудив, стукаючи у вікно.
— Але ж ми живемо на 5-му поверсі! — здивувався Петрик і відразу ж побіг до вікна. За вікном він побачив пташку “V”, а у дзьобі у неї був аркуш паперу.
— “V!” “V!” — закричав радісно Петрик і відкрив вікно. В руки йому впав білий аркуш, а “V” полетіла геть. Петрик подивився на цей аркуш, там був намальований зоопарк. «Це для того, щоб мені не було сумно!» — подумав Петрик. І він почав оживляти малюнок, голосно читаючи слова. Щоб краще зрозуміти, яка буква відкрита, а яка закрита, він поділив слова на склади. Ось так: “li-on” [`laiən] (лев).
Коли Петрик поділив слово «тигр» — “ti-ger” [`taigə]  на склади, то побачив над буквами “еr” туман. Через цей туман їх було погано видно та погано чути, чи то “а”, чи “e” [ə] — не зрозумієш. Виявляється, ці букви завжди в тумані, якщо стоять далеко від початку слова. В дво- та трискладових словах наголос стоїть зазвичай на першому складі, а букви “еr” на кінці слова зазвичай читаються [ə].
Складаючи свій зоопарк, Петрик голосно співав: “Crane! Crane! Crane! [krein] (журавель), Zoo! Zoo! Zoo! [zu:] (зоопарк)”. Маленькі, як іграшкові, тваринки оживали і радісно бігали у своїх маленьких клітках.
— Fox [fɔks] (лисиця), — продовжував читати Петрик. — Ні в кого немає такого зоопарку! — похвалився хлопчик.
І всі тваринки відразу ж знову стали намальованими.
— Хіба ти не знаєш, що в країні “Gay” не люблять хвальків? — почув Петрик здалеку голос короля країни “Gay”.
Сумна казка, але вихвалятись дійсно дуже некрасиво!
Букви, звичайно ж, пробачили Петрику його хвалькуватість і прилітали до нього ще багато разів та дарували різні подарунки. Але найголовнішим подарунком було те, що Петрик навчився читати англійською мовою. Він зовсім не боявся уроків англійської мови, а, навпаки, з нетерпінням чекав їх. Тепер на уроках він отримував лише найкращі оцінки! А ще Петрику сподобалось займатися самостійно. Він дуже полюбив читати англійською мовою вечорами. Особливо, якщо поруч був український переклад. Все відразу ж ставало зрозумілим та легким! Ось що він прочитав вчора. Прочитай і ти:
I like books. Я люблю книжки.
Books tell me about children, cats and dogs. Книжки розповідають мені про дітей, котів та собак.
I like cats. Я люблю котів.
Cats are nice. Коти гарні.
My cat is red. Мій кіт рудий.
It like+s milk. Він любить молоко.
Бачиш, як легко читати англійською мовою, якщо відвідаєш чарівну країну “Gay”. Успіхів вам у вивченні цієї красивої та цікавої мови!